Ділюсь прочитаним

Є книги, до яких хочеться повертатися. До таких належить збірка оповідань Ірини Цілик "Червоні на чорному сліди", авторки, яка написала слова до всім відомої пісні "Повертайся живим". Вона спробувала себе і в поезії, і в прозі, і в кіноіндустрії, тож саме динамічність і миттєве, майже кінематографічне, змалювання картинки, де відбувається дія, є характерною рисою для прози Ірини Цілик. "Червоні на чорному сліди" - це історії маленьких, непримітних людей у великому місті: загублених, неймовірно самотніх, часто нереалізованих і нерідко глибоко нещасливих. Тих, кого в загальному називають масами, народом, і хто залишений сам на себе: дівчина-сирота, яка росте з бабцею і яка зовсім її не розуміє, прибиральниця, літні люди, працівниця статистики, підлітки. Але письменниця, здається, любить своїх персонажів, без прикрас описуючи їхнє життя, без виправдань розповідаючи про їхні вчинки, не завжди з добрим умислом чи логічні. Мені, наприклад, сподобалося два опов

На цей раз я розповім про роман Олени Печорної "Грішниця". І хоча я вже розповідала про іншу книгу цієї письменниці "Фортеця для серця", розпочинала своє знайомство із творчістю авторки саме із "Грішниці". Підкупили мене слова на обкладинці, що це книга-сповідь, книга-надрив. Прочитавши її, я зробила висновок, що це майстерно, висококласно написаний роман для жінок. Але тут варто наголосити, що всі ті страшні, моторошні й гидкі речі, які описує письменниця у житті головної героїні - сім'ю алкоголіків, дитячий будинок, зґвалтування й роботу в борделі, - зображені настільки щиро й проникливо, що, читаючи ці рядки, розумієш - найстрашніше те, що усе - правда і реальність, що так люди і живуть, що є батьки, які здатні скалічити дитину і продати її, що є діти, які втікають з дому з єдиною думкою: "Лиш би не наздогнали", що навіть у болоті та бруді є ті, що ще вміє відчувати. Хоча спершу я назвала цю книгу романом для жінок "Грішниця"