Ділюсь прочитаним

Раніше я дещо упереджено ставилася до творчості Люко Дашвар. Прочитавши декілька років тому "Село не люди", я взагалі припинила звертати увагу на її книги. Але у 2015 році мені подарували роман "Покров" і, зізнаюся чесно, він мене вразив. Звичайно, це не висока література для обраних, але написана книга якісно, захопливо і на високому рівні. Люко Дашвар нерозривно сплела минуле й сучасне, подавши читачам напівтрагічну казку-історію козацьких часів та описавши події на Майдані під час Революції гідності. У центрі, звісно, історія про кохання, зміна свідомості головної героїні, яка звикла шукати легких шляхів у житті - легкого багатства, легкого успіху - і не звикла думати про інших. Але Майдан, де зникає незрозумілий і дивний хлопець, який відразу назвав дівчину своєю, вчить жити по-іншому, і поволі перед нею відкривається історія її роду, бо щоб зняти давнє прокляття і отримати нереально великий спадок треба назвати своїх предків до сьомого коліна - усього більше с

Ось і дійшла черга до книги "Безчестя" Джона Максвелла Кутзее, лауреата Нобелівської премії та двічі володаря Букерівської премії. Автор проживав у Південній Африці і дія в книзі розгортається саме там. Відповідно, роман сповнений африканського колориту, але не того, прикрашеного і декорованого казковими пейзажами пляжів з реклами "Баунті", бананами, пальмами, кокосами або пісками Сахари - ні, ми бачимо екзотичний континент у двох аспектах: життя міста і життя села. Так-от, місто показане через призму бачення університетського професора, яке мало чим відрізняється від того, що може трапитися і в нас. А  от село дихає екзотикою, і тут я уже зачитувалася кожним абзацом: інший світогляд, інші реалії, інше суспільство. Книга, чесно кажучи, специфічна: головний герой років так за п'ятдесят має нав'язливу думку, що він уже старий, але він не збирається здаватися і зваблює молодих дівчат, зокрема свою студентку, - наче хапається за останню соломинку. Таким постає