Ділюсь прочитаним

Сьогодні розповім про книгу, яка за останній час стала для мене найбільшим розчаруванням. Мабуть, тому, що на обкладинці було зазначено, що роман під дивною назвою "Коло Елу" Андрія Цінцірука отримав спеціальну відзнаку на літературному конкурсі "Коронація слова - 2016" від Київського національного університету ім. Т.Шевченка, й очікувала від цієї книги я багато. Дивна на перший погляд назва пояснюється просто: незрозуміле слово "Елу", за задумом автора, є прізвищем мешканців невеликого хутора й в перекладі з естонської мови означає "життя". Таким чином маємо - коло життя. Саме ж коло має містичний аспект - споруджене дивакуватим хлопчиськом, якого цькували місцеві жителі, воно було провісником смерті й народження на хуторі. Роман містить доволі багато хороших авторських задумів та сюжетних ліній, які, на моє розчарування, лишилися нерозкритими або невикористаними. Взяти хоча б історію про тітку головної героїні, Ольгу, яка пішла в ОУН і жила в

Мова піде про цілковито літню книгу із так званої "львівської серії" (то я так сама назвала). Для тих, хто не знайомий із нею, скажу що уже вийшли книги "Львів. Смаколики. Різдво" та "Львів. Кава. Любов". Усі три книги є збірками, усі розповідають про красу і неповторність міста Лева, обравши за основу котрийсь із його аспектів. Книга "Львів. Виші. Дощі" має абсолютно літній настрій - зі спекою й задухою, зливами й дощами, зі смаком ягід на губах. Навіть колір, забарвлення літер на сторінках цієї книги теж літнє - насиченого червоно-вишневого відтінку. Авторками цієї збірки є лише жінки: Дара Корній, Ніка Нікалео, Наталя Ліщинська та ін. Усього тут вміщено 10 творів різних авторів. Що ж до художніх якостей книги, то хочу сказати, що письменниці намагаються не повторюватися й "не ходити одними й тими ж вулицями". Та й цікавить їх не так місто - воно радше тло, на якому відбуваються події - а людські стосунки. Мені особисто сподобалося о

Продовжую ділитися читацьким досвідом і сьогодні - розхвалена й розрекламована "Дружина мандрівника в часі" Одрі Ніффенеггер. Спершу плутаєшся з часами й сюжетом, але потім розумієш: перед тобою неординарний роман із фантастичною основою: головний герой Генрі має генетичну хворобу і володіє рідкісним даром чи прокляттям - подорожами в часі. Він не може контролювати, коли, куди і яким чином він перенесеться, сам того не бажаючи, він потрапляє у дощ, мороз чи сніг абсолютно голим. Прочитавши вперше такий епізод, я мимоволі подумала: "Ось звідки беруться голі або напіводягнені люди на вулицях наших міст" ))) Жарти жартами, але ті фрагменти, коли він повертається в минуле і бачить загибель своєї матері або знайомиться із шестирічною майбутньою дружиною, відзначаєш оригінальність авторського задуму й проникливість розповіді. Хоча головний герой - Генрі, назва роману акцентує увагу на його дружині Клер, яку ми бачимо з невеликими перервами від шестирічного віку до 82 рок

Чи не вперше за увесь час розповім про книгу закордонного автора. Це - "Дівчина у потягу" Поли Гоукінз. Роман широко розрекламований, а тому й очікування від нього великі. Почасти вони справдилися. У книзі мене, по-перше, зацікавив сюжет: головна героїня щодня з потяга спостерігає за подружньою парою, яка видається їй безмірно щасливою. Але це не так - у їхньому житті безмовно і непомітно для інших і для самих себе розігрується драма чи, краще сказати, трагедія, яка нерозривно пов'язана із життям головної героїні Рейчел. І їй, щоб розгадати таємницю зникнення молодої жінки і, найголовніше, зберегти своє життя, треба побороти неврози, істерики й пияцтво. Книга, як ви вже здогадалися, містить елементи детективів, хоча насправді споріднена із трилером: тут достатньо моментів, щоб полоскотати нерви. Та й сама побудова тексту досить цікава: оповідь у формі щоденника ведеться не лише від головної героїні, а й від ще двох жінок, пов'язаних одним злочином. Таким чином автор