Ділюсь прочитаним

Привіт! Я знову ділюся з вами враженнями від прочитаного. Цього тижня я досліджувала щастя разом із книгою Міка Вікінга "Маленька книга хюґе. Як жити добре по-данськи". Який висновок я собі зробила? По-перше, щастя треба вміти собі створити і треба вміти його відчувати. Бо часто буває, що, може, ти і щасливий, але за повсякденними справами втрачаєш це відчуття. Але то швидше я зрозуміла із власного досвіду, а не з книги. То що ж таке хюґе? Автор вказує, що хюґе - то відчуття затишку, комфорту, безпеки і щастя, збірне поняття, яке існує у Данії. Самі ж жителя цієї країни, які, як свідчить книга, є одними із найщасливіших націй у світі, попри те, що у них частенько жахлива погода і одні з найвищих податків у світі. І дає їм оце ж відчуття щастя те ж таки хюґе, яке дозволяє втекти і відгородитися від проблем. Хюґе - це задоволення від життя тут і в цю мить. Найбільше мені сподобалися похідні слова від хюґе, наприклад, автор говорить про хюґе-шкарпетки, хюґний інтер'єр, хю

Мені просто не терпиться розповісти про книгу, яку от-от прочитала. І це - "Відунський сокіл" Артура Закордонця, роман-фентезі, на який натрапила на сайті "Українського авторського порталу". Останній, до речі, дає можливість авторам продавати свої книги в електронному форматі. Але повернімося до "Відунського сокола". Роман отримав спеціальну відзнаку від Дари Корній і Тани Владимирової на "Коронації слова" у 2015 році. І це дійсно захоплююча книга, що буквально бере в полон з перших сторінок. Автор розповідає про загублене в горах поселення Долина, де проживає хлопчик Гран, який володіє унікальним даром - розуміти й бачити світ очима тварин. Як не дивно, поруч живуть й інші, які мають, як зараз висловлюються, надзвичайні можливості і звуться відунами. Саме ж селище заселене звичайними людьми, приземлені й цілком зрозумілими бажаннями. На Грана чекає безліч пригод - небезпечних та несподіваних, однак, найважливіше, що хлопець принесе зміни до рід

Усім вітання! Нарешті розповім про книгу, що не відпускала від себе і змушувала читати й читати. Її автором є Міла Іванцова і це "Живі книги". Знайшла я її в електронному форматі. Незважаючи на те, у цьому форматі мені некомфортно і незручно переглядати сторінки і швидко втомлююся, цю книгу я буквально проковтнула. У чому ж родзинка "Живих книг"? Мабуть, ви уже чули про однойменну акцію, коли замість книги - людина розповідаю вам історію. Якщо ж не чули, то ще цікавішою вам буде цей текст від Міли Іванцової. Кав'ярня, в якій за сюжетом відбувається читання живих книг, об'єднує навколо себе незвичайних людей, власне, більшість із них постали перед вибором, як жити далі. Їхнє життя є пусткою, тож вони намагаються заповнити її чужими розповідями. Незважаючи на те, що з середини книги можна здогадатися, якою буде розв'язка, сюжет тримає в напрузі й не дозволяє розслабитися. Навіть доволі банальне завершення не псує загального враження, а, швидше, дарує впе

Нарешті я зібралася написати свої враження про книгу Стівена Кінга "Про письменство. Мемуари про ремесло", що, зізнаюся, таки стала мені в нагоді. Це книга, в якій всесвітньо відомий автор ділиться своїми спогадами і роздумами про письменство. Що мені найбільш сподобалося, так це те, що Кінг ставиться до написання книг як до ремесла, професії, а не як до процесу зчитування божественної інформації, посланої звідкись вище. Стівен Кінг зазначає, що письменник має так само майстерно володіти словом, як швея - голкою, а столяр  молотком. Книга написана щиро і відкрито, цьому сприяє приязний тон письма. Варто сказати, що "Мемуари про ремесло" поділені на дві частини: перша дійсно є такими собі мемуарами, відтворенням подій з життя, які привели Кінга до літературної творчості; у другій частині автор зібрав поради стосовно конструкції тексту, сюжету, теми, спілкування з видавцями та літературними агентами. Останнє, щоправда, є трохи нереальним в реаліях сучасної українс