Ділюсь прочитаним

Продовжую розповідати про прочитані книги. Ось одна з них - "Дев'ять кроків назустріч вітру" Михайла Іваська. Книга невеличкого формату, всього 206 сторінок. Її можна прочитати за день, якщо маєте досить вільного часу й бажання. Книга розповідає про сімнадцятирічного хлопця, хворого на невиліковну хворобу, який однак дуже хоче жити й відчувати. Власне, це і змушує його втекти з дому і пережити захопливих півроку у великому місті. Боротьба за життя Бенедикта Креха, а саме так звуть головного героя, змушує бути наполегливим, оптимістичним і вірити у краще. Відразу скажу, хоча насправді не мала наміру переповідати сюжет, що роман не завершується хеппі-ендом. Хоча автор намагається показати, скільки хороших і добрих справ може зробити людина, приречена на смерть, хай навіть за невеликий проміжок часу: закохатися, знайти вірних друзів, стати успішним і знаменитим. А потім усе втратити в одну мить, ставши безпомічним через хворобу. Однак є одне але - книга написана доволі п

Нарешті дійшла черга до до книги дещо незвичайної і відмінної від тих, про які розповідала раніше. Але не менш цікавої, швидше, навпаки. Це - збірка Миколи Рябчука "Попереднє життя". під обкладинкою зібрані есеї (тільки не варто лякатися цього слова), що друкувалися з 2008 по 2013 роки в "газеті по-українськи". Книга не художня, а публіцистична. Однак не варто розчаровуватися любителям художньої літератури: на кожній окремій сторінці вміщено окремий текст, що іноді за своєю образністю наближається до новели. І тут уже важлива не форма, а зміст: у декількох абзацах автор зумів не лише яскраво окреслити характерну рису певної події в житті України, а й посміятися з неї чи під іншим кутом поглянути - неординарно, глибоко і проникливо. Як і належить публіцистичним творам, у цій збірці порушено політичні проблеми, мовне питання, показане непросте життя українців у пострадянській країні - у пошуках самих себе. Єдине, що збиває з пантелику, так це велика кількість іноз

Цього тижня завершила читати книгу Тетяни Пахомової "Я, ти і наш мальований і немальований бог", яка принесла своїй авторці першу премію на літературному конкурсі "Коронація слова" у 2016 році. Сама ж письменниця - вчитель географії у містечку Радехів, написала історію про поневіряння львівських євреїв під час німецької окупації усього лише за три місяці. Незважаючи на усі жахіття, описані у романі, книга насправді сповнена добра й оптимізму, бо навіть під прицілом автомата знаходяться щирі, відкриті й небайдужі до чужих страждань люди. У випадку Давида, Мірри та їхньої матері на допомогу прийшла тиха, не надто заможна і теж зі своїм горем українська родина. Але допомагаючи невинним, Степан та Марія теж знайшли щастя. Ця книга не лише про те, як майже 900 днів люди провели у схованці під землею, переховуючись від смерті, а про самопожертву і доброту. Якщо порівнювати цей роман із "Історією галицького Версалю" цієї ж авторки, про який я вже писала і гов

Нарешті розповім про книгу, яка принесла позитивні враження, розповіла чимало цікавеньких фактів і наштовхнула на роздуми. Це - "Забудь-річка" Братів Капранових. Письменники розбавили роздуми про історичні події декількома відвертими жартами, через які хихотіла, викликаючи здивовані погляди своїх рідних. Названо цю книгу так само, як наші предки називали річку, що розділяє світи живих і мертвих, перелітаючи через яку, душі забувають усе, що було з ними до цього. Ця ж річка символічно розділяє покоління молодших і старших жителі України. І причина цьому - Радянський Союз, який за допомогою таборів, в'язниць та катувань намагався знищити зв'язок між поколіннями. І це йому майже вдалося, бо ні Уляна, ні Степан Шагута, головні герої роману "Забудь-річка", нічого не знають про своїх дідів та прадідів, і доля може зіграти з ними злий жарт, підтасувавши випадковості так, що закохані можуть виявитися близькими родичами. У книзі багато цілком пристойних роздумів на