Ділюсь прочитаним

Привіт усім! Мушу зізнатися, що журнал "Дзвін", про який розповідала раніше, викликав настільки багато емоцій та думок (до того ж, щоб скласти повноцінне враження про сам журнал одного випуску замало), що знову взялася шукати видання цього часопису. Мені вдалося знайти за жовтень 2017 року - трохи давненький випуск, але сподобався він мені більше, ніж той, про який уже розповідала. В оформленні обкладинки цього разу використали роботи художника Василя Семенюка, які надають виданню дещо фантасмагоричного відтінку - багато, як бачите, червоних, жовтих, яскраво-зелених барв, і навіть обличчя теж червоні. Щодо наповнення журналу то, мушу визнати, що як прозовим, так і поетичним, вміщених у випуску за жовтень 2017 року, важко знайти рівних. Насамперед, треба відзначити вірші Івана Гентоша: по-чоловічому жорсткі і категоричні, патріотично налаштовані, кожне слово яких проникає глибоко в серце своєю щирістю. Мені запам'ятався вірш "Страсті земні", де поєдналася війна

"То ніч така довга, як життя, чи життя так швидко промайнуло, як одна ніч?" - вислів, який зачепив мене за живе, я знайшла у романі Ірини Одерако "Від світанку і до вічності". На цю книгу я натрапила на Українському авторському порталі (не знаю, чому, але вона відразу впала мені в очі) і відповідно читала її в електронному форматі. Варто сказати, що за неї авторка отримала літературну премію імені Уласа Самчука. Роман "Від світанку і до вічності" навіть і написаний у стилі цього класика української літератури, і, насамперед, як і всім відомий роман-хроніка "Марія", оповідає про життя звичайної волинської дівчини, а потім жінки Жені, сироти і напрочуд терплячої, навіть мужньої, а тому ще більш тендітної і вразливої героїні. Загалом, мова йде про двадцяте століття, і випробування, які випали на долю головної героїні, майже не відрізняються від тих, з чим доводилося тоді боротися: нужда, постійна робота, чоловік-п'яниця, хвороби. Але письменниц

Привіт!!!  Улітку, як ніколи хочеться легких для сприйняття і якісно написаних книг. Мабуть, саме тому я зупинила свій вибір на романі Дарини Гнатко "Мазуревичі. Історія одного роду", лауреатки літературної премії "Коронація слова". Відразу скажу, що книга ця написана в дусі жіночих романів, але не як історія одного кохання, що завершується весіллям, а як історія цілої родини як зазначено в назві, і слідує прагненням читачам масової літератури - поспівчувати героям, проникнутись їхніми проблемами, задуматися над життям, можливо, навіть поплакати і де обов'язково є негативний і позитивний герої. Роман "Мазуревичі" написаний в дусі "Століття Якова" Володимира Лиса - проникливо, щиро і якісно. І хоча я не прихильниця сльозливих романів, ця книга Дарини Гнатко мені сподобалася. Розповідає авторка про родину Тихона Мазуревича, такого собі дуже симпатичного на вигляд, сильного характером і харизматичного... сімейного тирана. Його психологічний

Привіт усім! Зачекалися уже на новенькі відгуки? Нині розповім вам про книгу, кожна прочитана сторінка якої викликала неймовірне естетичне задоволення. Мова піде про роман канадського письменника Майкла Ондатже "Англійський пацієнт", який тримав Букерівську премію і найвищу літературну відзнаку Канади. "Англійський пацієнт" - це історія кохання чи, краще сказати, історія стосунків. І хоча у романі аж чотири головних герої (мені складно було виділити когось одного) - обпечений чоловік, якого, власне, і називають англійським пацієнтом, медсестра Хана, яка його доглядає, її дядько, колишній злодій і шпигун, Караваджо і молодий сапер з Індії.Найголовнішими у цій книзі є не їхні стосунки один з одним, а їхнє ставлення до самих себе, до навколишнього світу і до Другої світової війни, яка майже завершилася і пошматувала їхні тіла і душі, а також старовинний італійський монастир, де вони знайшли притулок. Хоча у книзі немає заплутаного й вигадливого сюжету (це, швидше, су