Ділюсь прочитаним

Сьогодні розповім про незвичну книгу. Чому? Тому що авторка, Катерина Немира, не є розпіареною письменницею, вона скульптор, знаний і добре відомий. Декілька місяців тому на одному із фестивалів я придбала її книгу під дивною назвою "Іногда" і дала обіцянку написати відгук та про свої враження, що, власне, і роблю. Книга не товста, для роману навіть надто тонка - всього приблизно сто тридцять сторінок. На обкладинці зображено фрагмент скульптури авторства Катерини Немири - кам'яна жіноча фігура, що схожа на скіфську бабу. Катерина Немира розпочинає оповідь із подій Другої світової війни, що розвиваються у місцях дуже добре мені знайомих: Львів, Берестечко та його околиці. Тому було цікаво читати і впізнавати локації. Ця книга поєднала історії про три покоління жінок однієї сім'ї, що переплітаються і наприкінці стають одним цілим. Незвична назва для книги українською мовою "Іногда" має декілька пояснень: вказує на вагу та роль випадку в нашому житті, а по-

Привіт усім! Продовжую ділитися враженнями від прочитаного, і на черзі книга, яка зовсім не пасує для прочитання влітку, але для дощової ностальгійної осені - якраз те, що треба. Це - "Теплі історії до кави" Надійки Гербіш. Відразу зазначу, що є ще "Теплі історії до шоколаду" цієї авторки. Власне, ці книги започаткували цілу серію "теплих історій" в українській літературі, що, звісно, не може не тішити. Збірка "Теплі історії до кави" вийшли ще у 2013 році у видавництві "Брайт Стар Паблішинг" і стала відкриттям на книжковому Форумі видавців у Львові. Книга під м'якою обкладинкою, й кожну історію супроводжує "кавова ілюстрація" в кольорах сепії. У кожній історії зазвичай - мінімум сюжету, зате багато кави, подорожей, запахів, роздумів, теплоти й комфорту. Герої цих історій - прості жителі звичайних містечок, які у щоденній круговерті турбот знаходять час на каву, натхнення і, власне, на себе. Вони щирі і справжні і своє нат