Дивне слово "Іногда" Катерини Немири

Сьогодні розповім про незвичну книгу. Чому? Тому що авторка, Катерина Немира, не є розпіареною письменницею, вона скульптор, знаний і добре відомий. Декілька місяців тому на одному із фестивалів я придбала її книгу під дивною назвою "Іногда" і дала обіцянку написати відгук та про свої враження, що, власне, і роблю.
Книга не товста, для роману навіть надто тонка - всього приблизно сто тридцять сторінок. На обкладинці зображено фрагмент скульптури авторства Катерини Немири - кам'яна жіноча фігура, що схожа на скіфську бабу.
Катерина Немира розпочинає оповідь із подій Другої світової війни, що розвиваються у місцях дуже добре мені знайомих: Львів, Берестечко та його околиці. Тому було цікаво читати і впізнавати локації. Ця книга поєднала історії про три покоління жінок однієї сім'ї, що переплітаються і наприкінці стають одним цілим.
Незвична назва для книги українською мовою "Іногда" має декілька пояснень: вказує на вагу та роль випадку в нашому житті, а по-друге, розповідає, як сприймали у Львові чужу російську мову, особливо маленькі діти: одна з головних героїнь спершу ніяк не могла здогадатися, що ж означає таємниче слово "иногда", яке так любила промовляти її сусідка.  
Плюси книги: письменниця майстерно володіє словом. Галицький діалект - родзинка цього роману, а реалії життя вишуканих львівських пань настільки яскраві й колоритні, а діалоги - живі й динамічні, що мимоволі хочеться читати ще і ще. Єдине, що збиває з пантелику так це те, що розповідь дещо заплутана - постійно переноситься від однієї героїні до іншої, що часто просто не здогадуєшся, про кого йде мова.

З натяків можна зрозуміти, що книга почасти має автобіографічний характер, але я би порадила авторці розширити, доповнити її, дописати - тоді би може втратилося відчуття розірваної оповіді і роман виглядав би солідніше. Та все ж читайте і насолоджуйтеся: книга Катерини Немири "Іногда".