Не забуду "Теплі історії по радість і сум" Міли Іванцової

Напередодні Нового Року від подруги отримала дуже приємний подарунок (книги завжди приємно отримувати:) ). Це збірка короткої прози з так званої "теплої серії", як я її називаю, - "Теплі історії про радість і сум" Міли Іванцової. У моїй бібліотеці такої не було, хоч і видана книга у 2015 році видавництвом "Брайт Стар Паблішинг".
Що передусім сказати про ці історії? А те, що на відміну від "Теплих історій до кави" та "до шоколаду" Надійки Гербіш нудьгувати ви точно не будете. Кожна історія Міли Іванцової має своє інтригу, таємницю, яка розкривається наприкінці розповіді і відповідно спонукає до прочитання. Вони динамічні, радісні та сумні, філософські та іронічні. Головні герої не живуть в окремому вигаданому світі, де, окрім рефлексій та роздумів, немає ні страждань, ні бруду, ні сміття. Якраз навпаки - авторка створює завдяки цьому реалістичну, але все-таки позитивну картину світу, де є місце на віру в краще. Мені особисто сподобалося оповідання під назвою "Сіль Солотвина", мабуть, тому що воно вирізняється з-поміж інших своєю закарпатською екзотикою.

З мінусів (швидше, недопрацювань) цієї книги можна назвати те, що другорядні герої не виписані чітко і то відчутно чи не в усіх оповіданнях. А тому персонажі другого плану дещо розмиті й типові.Однак цей факт не є визначальним. Я щиро сміялася, читаючи "Теплі історії...", так само сумувала й раділа разом із головними героями - вони щирі, оптимістичні, сповнені легкого гумору. Варто зазначити, що кожну розповідь авторка резюмує коротким висновком, філософським узагальненням, що стає родзинкою і візитівкою збірки, наближає кожне оповідання до притчі. Тому читайте і насолоджуйтеся: "Теплі історії про радість і сум" Міли Іванцової.