"Від світанку і до вічності" Ірини Одерако: хроніка одного життя

"То ніч така довга, як життя, чи життя так швидко промайнуло, як одна ніч?" - вислів, який зачепив мене за живе, я знайшла у романі Ірини Одерако "Від світанку і до вічності". На цю книгу я натрапила на Українському авторському порталі (не знаю, чому, але вона відразу впала мені в очі) і відповідно читала її в електронному форматі. Варто сказати, що за неї авторка отримала літературну премію імені Уласа Самчука. Роман "Від світанку і до вічності" навіть і написаний у стилі цього класика української літератури, і, насамперед, як і всім відомий роман-хроніка "Марія", оповідає про життя звичайної волинської дівчини, а потім жінки Жені, сироти і напрочуд терплячої, навіть мужньої, а тому ще більш тендітної і вразливої героїні.
Загалом, мова йде про двадцяте століття, і випробування, які випали на долю головної героїні, майже не відрізняються від тих, з чим доводилося тоді боротися: нужда, постійна робота, чоловік-п'яниця, хвороби. Але письменниця так щиро оповідає про життя своєї бабусі Жені, свою маму і  про свої дитячі спогади, що хочеться читати не відриваючись. Особливо мені припало до душі завершення роману - пронизливо-відверте, по-філософськи осмислене, із фразами, які легко можуть можуть стати крилатими.
Дивує те, що авторка такого образного, художньо багатого тексту працює бухгалтером. З мінусів книги можу назвати лише те, що інколи письменниця вплітає в роман надто багато другорядних героїв: Мані, Зіни, Сашки, Віті - усі вони переплуталися і подекуди я вже не могла пригадати, про кого йде мова. Можна було ще глибше передати образ головної героїні.
Однак то лише рекомендації, насправді, прочитавши роман, я захотіла мати і його паперовий варіант.

Залишайте свої враження в коментарях, підписуйтеся на канал "Ділюсь прочитаним" і, найголовніше, читайте і насолоджуйтеся: "Від світанку і до вічності" Ірини Одерако.