Людина чи система. Хто переможе у романі Степана Процюка "Травам не можна помирати"?

Привіт! Розповім про непросту книгу, яка потребує вдумливого читання і не вражає динамічним чи вигадливим сюжетом, але про яку неможливо забути, яку не можна проігнорувати. Усі події, що в ній описані, швидше за все, відбувалися і в реальному житті, і, повірте, цей факт найбільше шокує. Мова піде про роман Степана Процюка "Травам не можна помирати", що цього року вийшов у видавництві "Легенда".
Книга, власне, відображає становище людини, якій у 1970-х роках довелося жити в Радянському Союзі. Автор із притаманною йому проникливістю, поєднуючи художність тексту та документальну точність, описує складну ситуацію, в які опинилася особистість, вибір, перед яким вона постала: або стати заляканою, мовчазною і байдужою частинкою сірої маси, яка в той час звалася суспільством, або боротися. Боротися із самим собою, із підступними кагебістами, навчених, як морально та фізично ламати "ворогів народу", боротися із системою. Проте ця книга не є звичайною розповіддю чи описом тодішніх "жахітть". Степан Процюк наче під лупою психології розглядає своїх героїв, змальовує відчуття, передає кожну емоцію, думку й душевний порух як тих, хто зраджував, тих, хто мучився у психіатричних лікарнях чи на засланні, так і тих, хто катував.
До мінусів роману "Травам не можна помирати" я б віднесла чіткий поділ на добрих та злих персонажів, що більше притаманно дитячій або романтичній літературі, але аж ніяк не постмодерному роману. А ще подекуди трапляються шаблонні "заїжджені" фрази на кшталт "українські запроданці", "Україна - житниця Європи". І найголовніше - книга просто розривається від висловленого у ній болю та обопільної ненависті. Останньої є так багато, що частенько я була змушена відкласти роман, щоб зігнати із себе стан важкої безвиході та безпідставної злоби.
Автор майстерно володіє словом, грається його відтінками, значеннями та не втомлюється добирати чіткі та образні відповідники. Цю книгу запросто можна розібрати на цитати. Мені особисто запам'ятався вислів: "...звірові не можна довіряти. Обдурить".(с.212)
Загалом роман Степана Процюка зображує боротьбу із ворогом, із яким і зараз Україна веде війну. Цей факт є найголовнішою цінністю книги, адже і її, і читачів поєднує одне емоційне навантаження, спільний суперник. До того ж події, описані Степаном Процюком, є нашою історією, через яку пройшов чи не кожен українець середнього або старшого віку.
Тому читайте і насолоджуйтеся: Степан Процюк "Травам не можна помирати". Повірте, цю книгу варто прочитати, щоб знати, хто ми є і якими можемо бути.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Про "Дзвін" в українській літературі. Випуск за жовтень 2017 року

Чого варта "Ініціація" Люко Дашвар?

"Кульбабове вино" Рея Бредбері - незвичний напій від депресії