Яким є "ДНК" українських письменників?
Привіт-привіт! На днях прочитала книгу, яку можна назвати експериментальною у всіх значеннях - і тому що у ній йдеться про незвичні дослідження, і тому що її написання стало таким собі експериментом в сучасній українській літературі. Це - збірка "ДНК" від українських письменників: Сергія Жадана, Фоззі, Макса Кідрука, Ірени Карпи, Андрія Кокотюхи, Юрія Винничука та Володимира Рафєєнка.
У своїй основі книга має фантастичне підгрунтя. У далекому або зовсім близькому (як хто вважає) 2057 році на основі ДНК людини вчені знайшли можливість оживити найяскравіші спогади, зчитати пам'ять предків до сьомого коліна. Експеримент проходить в Японії і піддослідним обрали, як не дивно, українця - Андрія Чумака з Харкова. Ім'я відразу викликає асоціації з іншою книгою, де так само звався головний герой, а саме романом "Сад Гетсиманський" Івана Багряного. На цьому й уся схожість, окрім, щоправда, непоясненої любові чи, краще сказати, почуття близькості до України. Хоча як такий персонаж Андрій Чумак у книзі "ДНК" не виписаний яскраво - бачимо з ним лише один діалог і декілька згадок, тоді як хотілося б дізнатися, що, крім бажання заробити, підштовхнуло його до участі в досліді, як він почувався, коли побачив перед собою калейдоскоп історій - життів його предків. Саме вони, наче живі, постають перед нами у розповідях українських письменників, до яких, за авторським задумом, буцімто звернулися японці, щоб оформити результати свого дослідження.
Історія від якого письменника мене вразила найбільше? Мабуть, від Ірени Карпи, тому що менш за все я очікувала від неї такого ніжного і жіночного письма, хоча саме її героїня прописана нечітко (натомість у цьому оповіданні є багато незначних деталей, історії життя інших осіб, самої ж родички "піддослідного" Андрія Чумака надто мало). Запам'ятався львівський колорит і "манера виживання" від Юрія Винничука, історія від Фоззі припала до душі завдяки своєму простодушному, але щирому героєві Гені. Оповідь Андрія Кокотюхи про становлення й виникнення сучасних "бананів", чи то "експертів," врізалася в пам'ять своїм гумором і неприкритою реальністю, а історія Макса Кідрука - через всілякі технологічні "штукенції", які можуть мати місце в нашому майбутньому.
Мінуси книги: історії надто розрізнені, наче то справді фрагменти, зірвані з ДНК, інколи важко здогадатися, хто кому приходиться яким родичем. І ще хотілося б оту восьму історію - про учасника експерименту Андрія Чумака. А загалом перед нами постає ціла картина до абсурдності трагічного двадцятого століття. І Україна: від Донецька, Києва та Львова, і навіть еміграції. Тому читайте і насолоджуйтеся: "ДНК" від українських письменників: Сергія Жадана, Фоззі, Макса Кідрука, Ірени Карпи, Андрія Кокотюхи, Юрія Винничука та Володимира Рафєєнка.
У своїй основі книга має фантастичне підгрунтя. У далекому або зовсім близькому (як хто вважає) 2057 році на основі ДНК людини вчені знайшли можливість оживити найяскравіші спогади, зчитати пам'ять предків до сьомого коліна. Експеримент проходить в Японії і піддослідним обрали, як не дивно, українця - Андрія Чумака з Харкова. Ім'я відразу викликає асоціації з іншою книгою, де так само звався головний герой, а саме романом "Сад Гетсиманський" Івана Багряного. На цьому й уся схожість, окрім, щоправда, непоясненої любові чи, краще сказати, почуття близькості до України. Хоча як такий персонаж Андрій Чумак у книзі "ДНК" не виписаний яскраво - бачимо з ним лише один діалог і декілька згадок, тоді як хотілося б дізнатися, що, крім бажання заробити, підштовхнуло його до участі в досліді, як він почувався, коли побачив перед собою калейдоскоп історій - життів його предків. Саме вони, наче живі, постають перед нами у розповідях українських письменників, до яких, за авторським задумом, буцімто звернулися японці, щоб оформити результати свого дослідження.
Історія від якого письменника мене вразила найбільше? Мабуть, від Ірени Карпи, тому що менш за все я очікувала від неї такого ніжного і жіночного письма, хоча саме її героїня прописана нечітко (натомість у цьому оповіданні є багато незначних деталей, історії життя інших осіб, самої ж родички "піддослідного" Андрія Чумака надто мало). Запам'ятався львівський колорит і "манера виживання" від Юрія Винничука, історія від Фоззі припала до душі завдяки своєму простодушному, але щирому героєві Гені. Оповідь Андрія Кокотюхи про становлення й виникнення сучасних "бананів", чи то "експертів," врізалася в пам'ять своїм гумором і неприкритою реальністю, а історія Макса Кідрука - через всілякі технологічні "штукенції", які можуть мати місце в нашому майбутньому.
Коментарі
Дописати коментар