Ділюсь прочитаним

Привіт!!! Вітаю усіх на сторінці каналу "Ділюсь прочитаним"! Сьогодні розповідатиму про книгу, яка однозначно стала однією із найкращих прочитаних у цьому році. І це новенький роман Макса Кідрука "Де немає Бога", що увійшов до короткого списку за версією Книги року ВВС. Зізнаюся щиро, до двохсотої сторінки я змушувала себе читати, але потім про це я не шкодувала :) Чим далі, то все захопливішим ставало читання. Однак, як і всі романи Макса Кідрука, "Де немає Бога" - книга не для тих, хто має слабкі нерви. Проте тут, на відміну від інших книг цього автора, немає містики, що межує з наукою, але є не менш деталізованою з технічного погляду. Якщо чесно, мене не надто зацікавили сторінки з описом американського футболу або будовою літака. Але з літаком хоча б зрозуміло, чому автор присвячує його опису десятки сторінок. Та що говорити, уже з обкладинки можна здогадатися, що сюжет побудований на авіакатастрофі і мова піде про виживання в екстремальних умовах.

Мої вітання усім, хто зараз читає цей текст! Сьогодні у мене нелегке завдання - розповісти про книгу, що нещодавно вийшла у видавництві "Темпора". Чому нелегке? По-перше, тому що це збірка оповідань,  а про збірки завжди розповідати важче, ніж про один суцільний текст. По-друге, тут вміщено і моє оповідання... Так-от, книга має назву "Memento momentum свободи", яку приблизно можна перекласти як "Запам'ятай мить свободи". Про своє оповідання "Наречена", що вміщене під цією обкладинкою, я розповідати не буду, своє враження про нього вам потрібно скласти самостійно :) Я ж розповім про саму книгу. Вона видана в результаті конкурсу історичного оповідання PROминуле, тема якого була присвячена українським визвольним змаганням 1917-1920 рр. Судячи із текстів, можна зробити висновок, що авторам було доволі складно дотримуватися балансу між історичною достовірністю та емоційним, "життєвим" наповненням своїх оповідань. Тому що деякі текст

Привіт! Неймовірно рада вітати вас на сторінці каналу "Ділюсь прочитаним". Сьогодні я розповідатиму про незвичну книгу для української сучасної літератури в жанрі "нуар". Це роман молодого письменника із Житомирщини Сергія Ігнацевича під назвою "Гра на переході". Книгу я знайшла на сайті Українського Авторського Порталу, вона зацікавила мене своїм досить екзотичним для нас жанром. Автор зазначає, що усі роботи над книгою він виконував самостійно: крім написання самого тексту, працював над версткою, обкладинкою і редагуванням. Усього це зайняло близько шести років, тому можна відразу зрозуміти, скільки зусиль та праці вкладено у ці сторінки. Тепер перейдемо до найцікавішого, сюжету. "Гра на переході" - це роман, що розповідає про капітана поліції, який вирішив повстати проти напівзлочинної влади міста, зайняти місце свого начальника і водночас звільнити кохану. Сама історія написана цікаво і захоплююче, інтрига тримає в напрузі і навіть навіть

Привіт! З вами знову Юлія Лісовська, і сьогодні я нарешті розповім про свої враження стосовно книги "Лабіринт духів" Карлоса Руїса Сафона, останню із циклу про Цвинтар Забутих Книг. Читала я цей роман доволі довго, оскільки книга досить товстенька - має близько восьмисот сторінок, до того ж настільки насичена подіями та деталями, що більше десяти сторінок було складно читати - голова вимагала відпочинку. Спершу треба зазначити, що, хоча сюжет обертається довкола Даніеля Семпере та його родини, левова частка роману присвячена Маурісіо Вальсу та пригодам фатальної і вродливої Алісії Гріс, яку свого часу врятував від смерті Фермін. На цих восьмистах сторінках автор поєднав Барселону часів громадянської війни, Іспанію 50-х, 60-х та 70-х років, а закінчує уже розповіддю про Барселону 1990-х років і, що найважливіше, ключову роль відводить уже не Даніелю Семпере, а його сину Хуліану. Як ви пам'ятаєте, хлопчика назвали на честь письменника Хуліана Каракса і з яким той врешті

Усіх вітаю на каналі "Ділюсь прочитаним"! Сьогодні я розповім про розрекламовану і очікувану книгу Люко Дашвар під назвою "Ініціація". І хоча це яскравий приклад розважальної масової літератури, роман мені би сподобався, якби не... його закінчення. Але про все розповім по черзі. Люко Дашвар вміє керувати емоціями своїх читачів і, бували моменти, коли я настільки переймалася долями героїв, що не могла полишити книгу. Зрештою, я "проковтнула" чотириста з гаком сторінок буквально за декілька днів.Головна героїня, як на мене, трохи дивакувата особа і, мабуть, саме тому авторка не намагалася пояснити її дій - інколи безглуздих, нелогічних та протилежних від того, що очікував читач. Варто сказати, що письменниця вміло закрутила сюжет і перепела, здавалося, непоєднувані долі головної героїні Меланії, нотаріуса Германа, напівбожевільної бабусі та сільського роботяги Германа так, що я дивувалася її вигадливості. В основі сюжету - сон, який упродовж літа бачить

Вітаю усіх, хто слідкує за новинами каналу "Ділюсь прочитаним"! Нарешті я розповім про книгу, яка довго чекала своєї черги і терпляче лежала на полиці. Це - збірка неймовірно щирих та яскравих оповідань Галини Вдовиченко "Ось відкрита долоня". Письменницю називають авторкою оптимістичної прози, а її книги неодноразово отримували перші премії літературного конкурсу "Коронація слова". Однак, зізнаюся щиро, досі я не була знайома з творчістю Галини Вдовиченко. Але повірте, з радістю відкривала для себе світ таким, яким його бачить авторка. Кожне оповідання, яке увійшло до цієї збірки, має свій настрій, атмосферу і почуття. Одне з них розповідає про жінку в Італії, яка працює на трьох роботах, інше - про військовий госпіталь, де лікують душу і тіло воїни АТО, третє - про непомітну для інших драму, яка поступово визріває посеред буднів у житті людини. Але усі тексти пов'язує певний епізод, майстерно підмічений авторкою і переданий із найтоншими відтінкам