Чого варта "Щира шахрайка" Емілі Локгарт?
Усім вітання! Сьогодні я буду злою гр-р-р :) і розірву на шматки цю книжку... У переносному значенні, звісно, бо у мене навіть руки не підіймаються рвати книжки, навіть ті, які менв не дуже до вподоби.
Як ви вже зрозуміли, мова піде про роман "Щира шахрайка" американської письменниці Емілі Локгарт - і я від неї не в захваті, попри усі схвальні рекомендації. Це книга на один вечір - прочитав і забув, хоча деякі моменти мені сподобалися. Але про все по порядку.
Інша книга Емілі Локгат під назвою "Ми були брехунами" вразила мене настільки, що, не роздумуючи, я придбала "Щиру шахрайку", але розчарувалася. У романі йдеться про вісімнадцятирічну дівчину, американку і сироту, яка, здається, не має здатності аналізувати свої вчинки, а лише автоматично діє так, як диктують обставини. Зображені її друзі - типові представники золотої молоді, і головна героїня всіма силами намагається потрапити і зберегти своє місце у їхньому колі. Річ у тім, що книга написана у дусі бойовика - темп швидкий, динамічний, без філософських роздумів... і без ідеї також, як би не намагалася авторка притягнути її за вуха. Роман абсолютно відірваний від реалій українського читача.
Однак таки варто відзначити, що "Щира шахрайка" написана майстерно і на високому рівні - як вчать на всіляких курсах літературної майстерності: лише дія, жодних відчуттів. Відповідно втрачається образність, емоційність. Виникає враження, що читаєш репортаж, а не художню книгу (хоча сам репортаж як жанр мені глибоко подобається). Книга не має ні ідеї, ні художності, ні заплутаного сюжету - уже з середини я здогадалася, якою буде розв'язка. Єдине, що вирізняє цей роман з-поміж інших - незвична розповідь, у якій події розгортаються у зворотньому порядку. Ось де родзинка книга.
Але, можливо, роман "Щира шахрайка" викликала у вас інші враження чи думки - залишайте їх у коментарях, з радістю з вами поспілкуюся. А ще читайте і насолоджуйтеся: "Щира шахрайка" Емілі Локгарт.
Як ви вже зрозуміли, мова піде про роман "Щира шахрайка" американської письменниці Емілі Локгарт - і я від неї не в захваті, попри усі схвальні рекомендації. Це книга на один вечір - прочитав і забув, хоча деякі моменти мені сподобалися. Але про все по порядку.
Інша книга Емілі Локгат під назвою "Ми були брехунами" вразила мене настільки, що, не роздумуючи, я придбала "Щиру шахрайку", але розчарувалася. У романі йдеться про вісімнадцятирічну дівчину, американку і сироту, яка, здається, не має здатності аналізувати свої вчинки, а лише автоматично діє так, як диктують обставини. Зображені її друзі - типові представники золотої молоді, і головна героїня всіма силами намагається потрапити і зберегти своє місце у їхньому колі. Річ у тім, що книга написана у дусі бойовика - темп швидкий, динамічний, без філософських роздумів... і без ідеї також, як би не намагалася авторка притягнути її за вуха. Роман абсолютно відірваний від реалій українського читача.
Однак таки варто відзначити, що "Щира шахрайка" написана майстерно і на високому рівні - як вчать на всіляких курсах літературної майстерності: лише дія, жодних відчуттів. Відповідно втрачається образність, емоційність. Виникає враження, що читаєш репортаж, а не художню книгу (хоча сам репортаж як жанр мені глибоко подобається). Книга не має ні ідеї, ні художності, ні заплутаного сюжету - уже з середини я здогадалася, якою буде розв'язка. Єдине, що вирізняє цей роман з-поміж інших - незвична розповідь, у якій події розгортаються у зворотньому порядку. Ось де родзинка книга.
Коментарі
Дописати коментар