Ділюсь прочитаним

Усіх вітаю на каналі "Ділюсь прочитаним"! Сьогодні я розповім про розрекламовану і очікувану книгу Люко Дашвар під назвою "Ініціація". І хоча це яскравий приклад розважальної масової літератури, роман мені би сподобався, якби не... його закінчення. Але про все розповім по черзі. Люко Дашвар вміє керувати емоціями своїх читачів і, бували моменти, коли я настільки переймалася долями героїв, що не могла полишити книгу. Зрештою, я "проковтнула" чотириста з гаком сторінок буквально за декілька днів.Головна героїня, як на мене, трохи дивакувата особа і, мабуть, саме тому авторка не намагалася пояснити її дій - інколи безглуздих, нелогічних та протилежних від того, що очікував читач. Варто сказати, що письменниця вміло закрутила сюжет і перепела, здавалося, непоєднувані долі головної героїні Меланії, нотаріуса Германа, напівбожевільної бабусі та сільського роботяги Германа так, що я дивувалася її вигадливості. В основі сюжету - сон, який упродовж літа бачить

Вітаю усіх, хто слідкує за новинами каналу "Ділюсь прочитаним"! Нарешті я розповім про книгу, яка довго чекала своєї черги і терпляче лежала на полиці. Це - збірка неймовірно щирих та яскравих оповідань Галини Вдовиченко "Ось відкрита долоня". Письменницю називають авторкою оптимістичної прози, а її книги неодноразово отримували перші премії літературного конкурсу "Коронація слова". Однак, зізнаюся щиро, досі я не була знайома з творчістю Галини Вдовиченко. Але повірте, з радістю відкривала для себе світ таким, яким його бачить авторка. Кожне оповідання, яке увійшло до цієї збірки, має свій настрій, атмосферу і почуття. Одне з них розповідає про жінку в Італії, яка працює на трьох роботах, інше - про військовий госпіталь, де лікують душу і тіло воїни АТО, третє - про непомітну для інших драму, яка поступово визріває посеред буднів у житті людини. Але усі тексти пов'язує певний епізод, майстерно підмічений авторкою і переданий із найтоншими відтінкам

Привіт усім! Вітаю на сторінці та каналі "Ділюсь прочитаним", сьогодні я розповім про свої враження про книгу "Пиво з абрикосів" Олександра Євтушка. Але, як ви могли уже подумати, вона не має нічого спільного з відомим романом "Кульбабове вино" Рея Бредбері, хіба що в обох книгах використано назву екзотичного і незвичайного напою. Так-от, книгу "Пиво з абрикосів" Олександра Євтушка я знайшла на сайті Українського Авторського порталу, останнім часом я частенько там шукаю книги в електронному форматі. Книга, про яку йде мова, складається з однойменної повісті та роману "Рома та Дмитро Трироги" і справила двояке, але позитивне враження. Передмову до книги написав Олександр Ірванець. Розпочну з того, що сама повість "Пиво з абрикосів" на відміну від "Кульбабового вина" не розповідає про літо та світовідчуття дитини-підлітка, а змальовує кохання дорослого чоловіка. Цей текст настільки є чоловічим, настільки яскраво пере

Привіт! Тримаю у руках книгу, яке справила на мене двояке враження, а тому чекаю на Ваші відгуки про неї у коментарях, - щоб розібратися у своїх відчуттях стосовно неї. І це роман із красивою, романтичною і філософською назвою "Світло, яке ми втратили" Джилл Сантополо, американської письменниці, яка проживає у Нью-Йорку і, звісно, головні події цієї книги теж відбуваються у цьому місті. Навіть більше - розпочинаються з трагедії, яка свого часу привернула до себе увагу всього світу, а саме з теракту 11 вересня 2001 року. Але книга ця зовсім не публіцистичного спрямування, як могли ви подумати, і детально не розповідає про жахіття того дня, ні, - ця книга про кохання. Варто зазначити, що роман сподобається не всім - тут немає заплутаного сюжету, ні незвичайних подій, а в основі банальний любовний трикутник. Щоправда, авторка дуже майстерно описує почуття, чітко й образно передаючи емоції головної героїні. Упродовж усієї розповіді героїня звертається до свого колишнього коханог

Привіт! Не так уже багато часу минуло, а я уже розповідаю про третю книгу Карлоса Руїса Сафона "В'язень неба" із циклу про Цвинтар забутих книжок. Річ у тім, що вона значно тонша, ніж попередні, як бачите, усього приблизно триста сторінок, але не менш цікава :) У цьому романі автор обійшовся уже без містики і напівбожевільних-напівготичних картин, а також моторошних родинних таємниць. Але зізнаюся, "В'язень неба" - книга у дечому навіть краща за попередні. Як ви могли вже здогадатися, книга зображує більш земні проблеми - зрада, помста, бажання вижити і ще низку менш висвітлених, але не менш важливих чи трагічних проблем. Так, це популярна література, але якого ґатунку! Книга "В'язень неба" пов'язує між собою два попередні романи із цього циклу - "Гру вітру" і "Тінь вітру". У ній автор знову повертається до головного героя першого роману, Деніеля Семпере, і з третіх вуст розповідає, що насправді трапилося із головним г

Усім вітання! Сьогодні я підготувала для вас розповідь про загадковий і містичний роман іспанського письменника Карлоса Руїса Сафона "Гра янгола". Ця книга є другою із циклу романів, дія яких пов'язана із Цвинтарем Забутих Книжок і відбувається у Барселоні, - прекрасному, сумовитому і проклятому місті, як про нього неодноразово відгукується головний герой, письменник Давид Мартін. Перш ніж перейти до розповіді про сюжет, вам, мабуть, цікаво буде дізнатися,чи сподобалася ця книга. Моя відповідь звучатиме наступним чином: швидше "так", ніж "ні", але перша книга К.Р.Сафона з цього циклу (роман "Тінь вітру", я про нього вже розповідала) сподобалася більше. О, так, "Гра янгола" написана майстерно і захоплююче, з різкими сюжетними поворотами (саме тому я була в захваті до середини книги), але коли рівень містики і навмисного нагнітання атмосфери (прийом, яким почав зловживати автор, щоби втримати читача) став зашкалювати, то вже стало за

Привіт усім! Мушу зізнатися, що журнал "Дзвін", про який розповідала раніше, викликав настільки багато емоцій та думок (до того ж, щоб скласти повноцінне враження про сам журнал одного випуску замало), що знову взялася шукати видання цього часопису. Мені вдалося знайти за жовтень 2017 року - трохи давненький випуск, але сподобався він мені більше, ніж той, про який уже розповідала. В оформленні обкладинки цього разу використали роботи художника Василя Семенюка, які надають виданню дещо фантасмагоричного відтінку - багато, як бачите, червоних, жовтих, яскраво-зелених барв, і навіть обличчя теж червоні. Щодо наповнення журналу то, мушу визнати, що як прозовим, так і поетичним, вміщених у випуску за жовтень 2017 року, важко знайти рівних. Насамперед, треба відзначити вірші Івана Гентоша: по-чоловічому жорсткі і категоричні, патріотично налаштовані, кожне слово яких проникає глибоко в серце своєю щирістю. Мені запам'ятався вірш "Страсті земні", де поєдналася війна

"То ніч така довга, як життя, чи життя так швидко промайнуло, як одна ніч?" - вислів, який зачепив мене за живе, я знайшла у романі Ірини Одерако "Від світанку і до вічності". На цю книгу я натрапила на Українському авторському порталі (не знаю, чому, але вона відразу впала мені в очі) і відповідно читала її в електронному форматі. Варто сказати, що за неї авторка отримала літературну премію імені Уласа Самчука. Роман "Від світанку і до вічності" навіть і написаний у стилі цього класика української літератури, і, насамперед, як і всім відомий роман-хроніка "Марія", оповідає про життя звичайної волинської дівчини, а потім жінки Жені, сироти і напрочуд терплячої, навіть мужньої, а тому ще більш тендітної і вразливої героїні. Загалом, мова йде про двадцяте століття, і випробування, які випали на долю головної героїні, майже не відрізняються від тих, з чим доводилося тоді боротися: нужда, постійна робота, чоловік-п'яниця, хвороби. Але письменниц

Привіт!!!  Улітку, як ніколи хочеться легких для сприйняття і якісно написаних книг. Мабуть, саме тому я зупинила свій вибір на романі Дарини Гнатко "Мазуревичі. Історія одного роду", лауреатки літературної премії "Коронація слова". Відразу скажу, що книга ця написана в дусі жіночих романів, але не як історія одного кохання, що завершується весіллям, а як історія цілої родини як зазначено в назві, і слідує прагненням читачам масової літератури - поспівчувати героям, проникнутись їхніми проблемами, задуматися над життям, можливо, навіть поплакати і де обов'язково є негативний і позитивний герої. Роман "Мазуревичі" написаний в дусі "Століття Якова" Володимира Лиса - проникливо, щиро і якісно. І хоча я не прихильниця сльозливих романів, ця книга Дарини Гнатко мені сподобалася. Розповідає авторка про родину Тихона Мазуревича, такого собі дуже симпатичного на вигляд, сильного характером і харизматичного... сімейного тирана. Його психологічний

Привіт усім! Зачекалися уже на новенькі відгуки? Нині розповім вам про книгу, кожна прочитана сторінка якої викликала неймовірне естетичне задоволення. Мова піде про роман канадського письменника Майкла Ондатже "Англійський пацієнт", який тримав Букерівську премію і найвищу літературну відзнаку Канади. "Англійський пацієнт" - це історія кохання чи, краще сказати, історія стосунків. І хоча у романі аж чотири головних герої (мені складно було виділити когось одного) - обпечений чоловік, якого, власне, і називають англійським пацієнтом, медсестра Хана, яка його доглядає, її дядько, колишній злодій і шпигун, Караваджо і молодий сапер з Індії.Найголовнішими у цій книзі є не їхні стосунки один з одним, а їхнє ставлення до самих себе, до навколишнього світу і до Другої світової війни, яка майже завершилася і пошматувала їхні тіла і душі, а також старовинний італійський монастир, де вони знайшли притулок. Хоча у книзі немає заплутаного й вигадливого сюжету (це, швидше, су

Усім вітання! Сьогодні я буду злою гр-р-р :) і розірву на шматки цю книжку... У переносному значенні, звісно, бо у мене навіть руки не підіймаються рвати книжки, навіть ті, які менв не дуже до вподоби. Як ви вже зрозуміли, мова піде про роман "Щира шахрайка" американської письменниці Емілі Локгарт - і я від неї не в захваті, попри усі схвальні рекомендації. Це книга на один вечір - прочитав і забув, хоча деякі моменти мені сподобалися. Але про все по порядку. Інша книга Емілі Локгат під назвою "Ми були брехунами" вразила мене настільки, що, не роздумуючи, я придбала "Щиру шахрайку", але розчарувалася. У романі йдеться про вісімнадцятирічну дівчину, американку і сироту, яка, здається, не має здатності аналізувати свої вчинки, а лише автоматично діє так, як диктують обставини. Зображені її друзі - типові представники золотої молоді, і головна героїня всіма силами намагається потрапити і зберегти своє місце у їхньому колі. Річ у тім, що книга написана у дус

Привіт-привіт! Нещодавно мені порадили прочитати  книгу на Українському авторському порталі - незвичну і трохи відміну від попередніх, про які розповідала раніше. Цей роман ще має знайти свого читача, може, навіть і виховати. І це "Реліквія" Петра Кралюка. І хоча у книзі мова йде про часи минулі і життя одного із князів Острозьких, прочитати її варто усім, хто любить Україну. Роман "Реліквія" написаний на основі документальних матеріалів, містить чимало цитат та описів реальних подій і змальовує, як жилося на території сучасної України у XVI-XVII ст., коли ще тільки зароджувалася наша національна ідентифікація. Автор розповідає, з якими проблемами доводилося стикатися тодішнім керманичам (коли читати й писати могли лише одиниці), які інтриги їм доводилося розплутувати. І разом із тим Петро Кралюк вкладає думку - а що було би з нами та Україною, якби князь Василь-Костянтин Острозький (перша особа в ті часи серед українців) вчинив би по-іншому. Письменник змальову

Нарешті я дісталася до книги Карлоса Руїса Сафона "Тінь вітру". Почувши про неї чимало позитивних відгуків, вирішила її прочитати - і, знаєте, я не пошкодувала. Як бачите, це досить товстенька книга - має більше, ніж 500 сторінок. New York Times вбачає у ній поєднання магічного реалізму Маркеса, інтриги Умберто Еко та готику Борхеса - але то все напівпорожні слова, краще прочитайте самі і відчуйте, як від жаху та зацікавлення холоне кров у жилах. "Тінь вітру" - це перший роман із циклу книг, дія яких відбувається на Цвинтарі забутих книжок, і розповідає про хлопця Даніеля, десятирічного жителя Барселони, якому до рук потрапила рідкісна книга маловідомого, але неймовірно талановитого письменника. Даніель починає розмотувати клубок інтриги, потрапляє у небезпечні пригоди і дізнається про страшні таємниці. Книга містить елементи детективу, містики, якій все-таки можна знайти логічне пояснення, та відомостей з історії Барселони. Власне, автор закоханий у це місто і,

Привіт! Сьогодні тему обрала незвичну для себе, але, думаю, не менш цікаву, ніж попередні. Мова піде про журнал літературно-мистецького та громадського спрямування, заснований близько 80-ти років тому у Львові, і, як ви могли вже здогадатися, це "Дзвін". А саме випуск журналу за травень 2017 року. Як бачите, дизайн обкладинки - яскравий та соковитий, і, взагалі, в оформленні журналу використано роботи Юрія Лесюка, які надають певного колориту виданню. У цьому випуску часопису вміщено досить велику кількість матеріалів (за один день усе не перечитаєш): і публіцистика, і літературно-критичні твори та дослідження, і театральні рецензії, і прозові та поетичні твори. Як не дивно, найбільше з усього опублікованого у цьому випуску, мені сподобалася поезія Валентини Сторожук (хоча досі я вважала, що проза набагато мені ближча). Вірші цієї авторки глибокі за змістом і близькі мені, хоча де Вінниця, а де моє рідне місто? Між нами сотні кілометрів, а спільного багато. З прозових текс

Привіт! Сьогодні розповім про трилер, який став, як стверджує анотація, найгарячішим хітом Франкфуртського книжкового ярмарку. І це дебютний роман "Жінка у вікні" Е. Дж. Фінна, американського письменника, чиє справжнє ім'я Даніель Меллорі. Відразу скажу, що в сучасній українській літературі книги такої якості (маю на увазі письмо) трапляються рідко, якщо взагалі є. Автор пише чітко, без зайвих мовленнєвих зворотів, за допомогою діалогів та дій передаючи емоції та відчуття. Спершу я не симпатизувала головній героїні Анні Фокс, яка самотньо живе у Нью-Йорку, трагічно втративши чоловіка та дочку. Вона надміру вживає алкоголь, не може взяти себе в руки й розібратися в ситуації. У чому суть сюжету: Анна Фокс знайомиться з жінкою на ім'я Джейн Рассел, яку вважає за свою нову сусідку, а потім мимоволі стає свідком її вбивства - з вікна свого будинку. Вона повідомляє у поліцію, однак їй ніхто не вірить, бо, як виявилося, - Джейн Рассел жива, хоч то й інша жінка. Головну гер

Привіт усім! Ви на сторінці "Ділюсь прочитаним" і сьогодні я розповім про ексцентричну, жахаючу і тому неймовірно захопливу книгу Іллі Лоскучерявого "Експеримент Каменєва", яка є першою частиною трилогії і має підназву "Демон всередині". Щиро зізнаюся, усі книги, які мені довелося прочитати раніше, тепер видаються дитячими казками. Відразу скажу, що книга має вікове обмеження 18+, але не через змальовування еротичних сцен, як ви могли подумати, а тому, що мова у ній іде про серійних вбивць. Уже з першої сторінки автор вводить читача у світ крові та безпричинно жорстокості, вбивств заради задоволення, й описує усе, що відбувається безпристрасно і, повірте, від того читати стає ще страшніше. Власне, автор досліджує феномен та психологію серійних вбивць і вводить у текст Луку (на мою думку, тут є прихований підтекст і натяк на одного із Євангелистів), який є головним героєм. Він за збігом обставин має зобов'язання знищувати серійних вбивць на території

Привіт-привіт! Зачекалися? Розповім зараз про досить неординарну книгу як для сучасної української літератури - трилер, жанр, не надто у нас розвинений. Мова піде про роман "Аляска" Сергія Бута. Що саме у ньому зацікавило? Не назва, це точно. А передусім емоції та інтрига. "Аляска" - це відокремлене відділення у психіатричній лікарні одного із приморських містечок України, куди звертається Антон, головний герой, його, як він вважає, переслідують видіння з привидом. У лікарні йому дійсно стає легше, проте головний лікар медичного закладу має свої плани на пацієнтів і вирізняється жорстокістю та любов'ю до грошей. Для вільнодумного Антона лікарня стає катівнею. Щоб дізнатися, як він звідти вибереться та з якими небезпеками зустрітися, прочитайте книгу самостійно - переповідати сюжет я не буду :) Повірте, автор вирізняється особливою винахідливістю та вміло підтримує інтригу. Щоправда, як на мене, то дуже прозорими є натяки на причину "хвороби" головног

Рада вітати вас на сторінці "Ділюсь прочитаним"! Сьогодні я розповім про книгу дуже популярного й талановитого автора Юрія Винничука "Лютеція", яка проте трохи мене розчарувала. Мабуть, тому, що надто багато очікувала від цього роману. Розпочну з того, що книга визнана кращою у 2017 році за версією рейтингу "Книги року ВВС". Про "Лютецію" пишуть, що вона вимагає "ментальних потуг для розуміння". Саме ці хвалебні оди, зізнаюся, змусили мене взятися за черговий еротичний роман з містифікаціями Юрія Винничука. І, звісно, цікавість. Тому що такими книгами як "Танго смерті", "Аптекар", "Ласкаво просимо в Щуроград" щиро захоплююся, але попри усю повагу до автора на шістдесятій сторінці роману "Лютеція" мені стало нудно, і декілька раз я буквально змушувала себе читати. Щоправда, чим ближче до завершення роману, тим яскравіше вимальовувалася інтрига. Потрібно сказати, що на сторінках цієї книги автор р

Привіт! Я знову ділюся з вами враженнями від прочитаного. Цього тижня я досліджувала щастя разом із книгою Міка Вікінга "Маленька книга хюґе. Як жити добре по-данськи". Який висновок я собі зробила? По-перше, щастя треба вміти собі створити і треба вміти його відчувати. Бо часто буває, що, може, ти і щасливий, але за повсякденними справами втрачаєш це відчуття. Але то швидше я зрозуміла із власного досвіду, а не з книги. То що ж таке хюґе? Автор вказує, що хюґе - то відчуття затишку, комфорту, безпеки і щастя, збірне поняття, яке існує у Данії. Самі ж жителя цієї країни, які, як свідчить книга, є одними із найщасливіших націй у світі, попри те, що у них частенько жахлива погода і одні з найвищих податків у світі. І дає їм оце ж відчуття щастя те ж таки хюґе, яке дозволяє втекти і відгородитися від проблем. Хюґе - це задоволення від життя тут і в цю мить. Найбільше мені сподобалися похідні слова від хюґе, наприклад, автор говорить про хюґе-шкарпетки, хюґний інтер'єр, хю

Мені просто не терпиться розповісти про книгу, яку от-от прочитала. І це - "Відунський сокіл" Артура Закордонця, роман-фентезі, на який натрапила на сайті "Українського авторського порталу". Останній, до речі, дає можливість авторам продавати свої книги в електронному форматі. Але повернімося до "Відунського сокола". Роман отримав спеціальну відзнаку від Дари Корній і Тани Владимирової на "Коронації слова" у 2015 році. І це дійсно захоплююча книга, що буквально бере в полон з перших сторінок. Автор розповідає про загублене в горах поселення Долина, де проживає хлопчик Гран, який володіє унікальним даром - розуміти й бачити світ очима тварин. Як не дивно, поруч живуть й інші, які мають, як зараз висловлюються, надзвичайні можливості і звуться відунами. Саме ж селище заселене звичайними людьми, приземлені й цілком зрозумілими бажаннями. На Грана чекає безліч пригод - небезпечних та несподіваних, однак, найважливіше, що хлопець принесе зміни до рід

Усім вітання! Нарешті розповім про книгу, що не відпускала від себе і змушувала читати й читати. Її автором є Міла Іванцова і це "Живі книги". Знайшла я її в електронному форматі. Незважаючи на те, у цьому форматі мені некомфортно і незручно переглядати сторінки і швидко втомлююся, цю книгу я буквально проковтнула. У чому ж родзинка "Живих книг"? Мабуть, ви уже чули про однойменну акцію, коли замість книги - людина розповідаю вам історію. Якщо ж не чули, то ще цікавішою вам буде цей текст від Міли Іванцової. Кав'ярня, в якій за сюжетом відбувається читання живих книг, об'єднує навколо себе незвичайних людей, власне, більшість із них постали перед вибором, як жити далі. Їхнє життя є пусткою, тож вони намагаються заповнити її чужими розповідями. Незважаючи на те, що з середини книги можна здогадатися, якою буде розв'язка, сюжет тримає в напрузі й не дозволяє розслабитися. Навіть доволі банальне завершення не псує загального враження, а, швидше, дарує впе

Нарешті я зібралася написати свої враження про книгу Стівена Кінга "Про письменство. Мемуари про ремесло", що, зізнаюся, таки стала мені в нагоді. Це книга, в якій всесвітньо відомий автор ділиться своїми спогадами і роздумами про письменство. Що мені найбільш сподобалося, так це те, що Кінг ставиться до написання книг як до ремесла, професії, а не як до процесу зчитування божественної інформації, посланої звідкись вище. Стівен Кінг зазначає, що письменник має так само майстерно володіти словом, як швея - голкою, а столяр  молотком. Книга написана щиро і відкрито, цьому сприяє приязний тон письма. Варто сказати, що "Мемуари про ремесло" поділені на дві частини: перша дійсно є такими собі мемуарами, відтворенням подій з життя, які привели Кінга до літературної творчості; у другій частині автор зібрав поради стосовно конструкції тексту, сюжету, теми, спілкування з видавцями та літературними агентами. Останнє, щоправда, є трохи нереальним в реаліях сучасної українс

Напередодні Нового Року від подруги отримала дуже приємний подарунок (книги завжди приємно отримувати:) ). Це збірка короткої прози з так званої "теплої серії", як я її називаю, - "Теплі історії про радість і сум" Міли Іванцової. У моїй бібліотеці такої не було, хоч і видана книга у 2015 році видавництвом "Брайт Стар Паблішинг". Що передусім сказати про ці історії? А те, що на відміну від "Теплих історій до кави" та "до шоколаду" Надійки Гербіш нудьгувати ви точно не будете. Кожна історія Міли Іванцової має своє інтригу, таємницю, яка розкривається наприкінці розповіді і відповідно спонукає до прочитання. Вони динамічні, радісні та сумні, філософські та іронічні. Головні герої не живуть в окремому вигаданому світі, де, окрім рефлексій та роздумів, немає ні страждань, ні бруду, ні сміття. Якраз навпаки - авторка створює завдяки цьому реалістичну, але все-таки позитивну картину світу, де є місце на віру в краще. Мені особисто сподобалося

Мабуть, попередньо прочитані книги, що вимагали досить емоційного напруження, підштовхнули мене до взятися за досить легковажний, на перший погляд, роман під назвою "Тричі продана" Павла Наніїва. В анотації вказується, що мова піде про вродливу грекиню Софію, яку продали на турецькому невільничому ринку і яку доля зробила відомою і заможною графинею, хоча й нещасливою. Однак особливу увагу автор зосередив не на подіях з життя красуні, а на історичних фактах. Зокрема, описується останній поділ Польщі, де досить чітко натякає автор, що тричі проданою є Польща. Змальовані битви та взяття фортець, згадується чимало історичних осіб - польський генерал Косцюшко, магнат Фелікс Потоцький, російська імператриця Катерина, Потьомкін... Розповідається і про будівництво поблизу Умані парку "Софіївка", названого на честь головної героїні. Згадує письменник і про становище бідних людей, які намагалися вижити у круговерті не надто сприятливих для них подій, та про зародження повста